Співрозмовнику, я тебе не виню.
Про дочасне ми вели розмову,
Моє ж серце прагло в далину...
До небес, до Господа, до раю!
Про сім\'ю й роботу ти згадав,
Про свої досягнення, таланти.
Запитав мене як й я живу.
Як живу? - Поволі помираю...
Хочеш мати більше, - говорив,-
Для себе й для рідних заробити.
Слухав я і чуючи жалів,
Що багато так не встиг зробити.
Молодий ще я, хоч не юнак,
Та хвороба мрії обірвала...
Все ж щасливий я! Хвороба - знак,
До Ісуса стежечку вказала.
Я живу, радіючи, щодень,
Бо на день ще ближчим є до неба!
В серці живе рій святих пісень,
О, як мало тут людині треба!
Слухав я тебе, твої хотіння,
Ті, такі приземлені здалися;
А потрібне лиш одне - спасіння,
Щоби Бога задуми збулися.
Я стояв і слухав...а мені,
А мені хотілося у небо,
Де не буде болі, суєти,
О, як мало тут людині треба!
Кожен день я ближчаю туди,
Кожен день ціную - Божа милість!
Друже мій, безцільно не живи,
Ти здоровий - і це Божа милість.
Поспіши Його в життя впустить,
Хай Він стане ціль твоя і мова.
Не живи дочасним, не живи,
Лиш Христос правдива є основа!!!
Комментарий автора: Вірш написаний після розмови з хворою людиною, і поданий як її роздуми. У ньому передано думки, бажання, цінності тієї людини. Людини, яка розуміла, що завтра може не настати. А що далі?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Я к небесам смиренно прикасаюсь... - Людмила Солма *) Примечание в пояснение:
Из поэтической переклички на стихотворение
"Тот, кто дарИт нам силу вдохновенья..." (Ананда Риц)
http://www.stihi.ru/poems/2005/01/25-1310.html
